Tempo di lettura: 22 minuti

Читати і слухати молитву «Магніфікат»

Індекс вмісту

Резюме

Італійський

Величає душа моя Господа
і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм,

тому що він дивився на смиренність свого слуги.
Віднині благословлятимуть мене всі покоління.

Великі справи зробив для мене Всевишній
і Санто його ім'я:

з роду в рід милість Його
він лягає на тих, хто боїться його.

Він пояснив силу своєї руки,
Він розпорошив гордих у думках їхніх сердець;

він скинув могутніх з їхніх престолів,
він підняв смиренних;

Він наповнив голодних благами,
відіслав багатих з порожніми руками.

Він допоміг своєму рабові Ізраїлю,
згадуючи його милосердя,

як він обіцяв нашим батькам,
Аврааму та його нащадкам навіки.

Слава Отцю і Сину
і до Святого Духа.

Як було споконвіку, і тепер, і завжди
навіки вічні.

Амінь.

латинь

Магніфікат
Anima mea Dominum,
et exsultávit spíritus meus

в Deo salvatore meo,
quia respéxit humilitátem ancíllæ suæ.

Ecce enim ex hoc beátam me dicent
всі покоління,

quia fecit mihi magna, qui potens est,
et sanctum nomen eius,

et misericórdia eius in progénies et progénies
timentibus eum.

Fecit poténtiam у своїй гілці,
dispérsit superbos mente cordis sui;

depósuit poténtes de sede
et exaltávit humiles;

esuriéntes implévit bonis
et dívites dimísit inánes.

Suscépit Israel puerum suum,
recordátus misericórdiæ,

sicut locútus est ad patres nostras,
Abraham et sémini eius in sæcula.

Glória Patri, et Fílio
et Spiritui Sancto.

Sicut erat в принципі, et nunc et semper,
et in sǽcula sæculórum.

Амінь.

Коментар до Magnificat

In questa meditazione saliamo con Maria “verso la montagna” ed entriamo nella casa di Elisabetta.

Мати Божа промовлятиме до нас із перших вуст своєю піснею хвали, якою є Magnificat.

Сьогодні вся Церква гуртується навколо наступника Петра, коли він святкує свій 50-й ювілей священства, і пісня Богородиці є молитвою, яка найбільш спонтанно піднімається із серця за таких обставин. Роздуми над ним – це наш маленький спосіб участі в цій події навіть зараз.
Per comprendere il posto e lo scopo che il cantico della Vergine ha nel vangelo di Luca, è necessario premettere qualche cenno sui cantici evangelici in genere.

Гімни, розкидані в Євангеліях дитинства - Benedictus, Magnificat, Nunc dimittis - мають функцію поетичного пояснення духовного значення оповідуваних подій - Благовіщення, Відвідин, Різдва -, надаючи їм форму визнання віри та хвали.

Таким чином, вони є невід’ємною частиною історичного наративу.

Вони не є інтермедіями чи окремими уривками, тому що кожна історична подія складається з двох елементів: факту та значення факту.

I cantici inseriscono già la liturgia nella storia. “La liturgia cristiana – è stato scritto – ha i suoi inizi negli inni della storia dell’infanzia”.

Іншими словами, ми маємо в цих піснях зародок різдвяної літургії.

Вони усвідомлюють суттєвий елемент літургії, яка має бути святковим і з вірою святкуванням події спасіння.
Molti problemi rimangono insoluti circa questi cantici, secondo gli studiosi: gli autori reali, le fonti, la struttura interna…

Noi possiamo prescindere, fortunatamente, da tutti questi problemi critici e lasciare che essi continuino a essere studiati con frutto da quelli che si occupano di questo genere di problemi.

Non dobbiamo attendere che siano risolti tutti questi punti oscuri, per poterci già edificare con questi cantici.

Не тому, що ці проблеми не важливі, а тому, що існує певність, яка релятивує всі ці невизначеності: Лука прийняв ці пісні у своєму Євангелії, а Церква прийняла Євангеліє від Луки у своєму каноні.
Ці пісні є «словом Божим», натхненим Святим Духом.

Магніфікат належить Марії, тому що Святий Дух «приписав» його їй, і це робить його більш «її», ніж якби вона насправді написала його власною рукою!

Infatti a noi non interessa tanto sapere se il Magnificat l’ha composto Maria, quanto sapere se l’ha composto per ispirazione dello Spirito Santo.

Навіть якби ми були дуже впевнені, що його створила безпосередньо Марія, це цікавило б нас не для цього, а тому, що в ньому говорить Святий Дух.

Пісня Марії містить новий погляд на Бога і світ; у першій частині, яка охоплює вірші 46-50, погляд Марії звертається до Бога; у другій частині, яка охоплює решту віршів, його погляд звертається до світу та історії.

Новий погляд на Бога

Il primo movimento del Magnificat è verso Dio; Dio ha il primato assoluto su tutto.

Maria non si attarda a rispondere al saluto di Elisabetta; non entra in dialogo con gli uomini, ma con Dio. Ella raccoglie la sua anima e la inabissa nell’infinito che è Dio.

Nel Magnificat è stata “fissata” per sempre un’esperienza di Dio senza precedenti e senza paragoni nella storia. È l’esempio più sublime del linguaggio cosiddetto numinoso.

Було помічено, що поява божественної реальності на горизонті істоти зазвичай породжує два протилежних почуття: одне — страх і одне — любов. Бог представляє Себе як «величезну та чарівну таємницю», жахливу своєю величчю, чарівну своєю добротою.

Коли світло Боже вперше засяяло в душі Августина, він зізнається, що «тремтів від любові й жаху» і що навіть пізніший контакт з Богом змусив його «тремтіти й горіти» водночас.
Щось подібне ми знаходимо в кантику Марії, вираженому в біблійний спосіб, через заголовки.

Dio è visto come “Adonai” (che dice molto di più del nostro “Signore” con cui viene tradotto), come “Dio”, come “Potente” e soprattutto come Qadosh, “Santo”: Santo è il suo nome!

Nello stesso tempo, però, questo Dio santo e potente, è visto, con infinita fiducia, come “mio Salvatore”, come realtà benevola, amabile, come “proprio” Dio, come un Dio per la creatura.

Ma è soprattutto l’insistenza di Maria sulla misericordia che mette in luce questo aspetto benevolo e “affascinante” della realtà divina.

«Його милосердя з покоління в покоління»: ці слова навіюють ідею величної ріки, яка випливає з серця Бога і протікає через всю історію людства.

Тепер ця річка підійшла до «блокування» і перезапускається на вищому рівні.

«Він згадав своє милосердя»: обітниця Аврааму та Отцям була виконана.
Пізнання Бога спричиняє, шляхом реакції та протиставлення, нове сприйняття або пізнання себе та свого буття, яке є істинним.

L’io non si coglie che di fronte a Dio, “coram Deo. In presenza di Dio, la creatura, dunque, conosce finalmente se stessa nella verità.

E così vediamo che avviene anche nel Magnificat.

Maria si sente “guardata” da Dio, entra ella stessa in quello sguardo, si vede come la vede Dio.

І якою вона бачить себе в цьому божественному світлі? Як «малий» («скромність» тут означає справжню малість і ницість, а не чесноту смирення!) і як «слуга».

Si percepisce come un piccolo nulla che Dio si è degnato di guardare. Maria non attribuisce l’elezione divina alla sua virtù dell’umiltà, ma al favore divino, alla grazia.

Думати по-іншому (як це робили деякі відомі автори) означає відразу знищити смирення Марії. Смирення має дуже особливий статус: воно для тих, хто не вірить, що воно у нього є; ті, хто думають, що вони мають, цього не мають.
Da questo riconoscimento di Dio, di sé e della verità, si sprigiona la gioia e l’esultanza: “Il mio spirito esulta…”.

Gioia prorompente della verità, gioia per l’agire divino, gioia della lode pura e gratuita.

Марія звеличує Бога для себе, навіть якщо вона звеличує Його за те, що Він зробив у ній, тобто, починаючи з власного досвіду, як це роблять усі великі молитви Біблії. Радість Марії є есхатологічною радістю за остаточну Божу дію, і це є творінням радості відчуття себе створінням, яке любить Творець, на службі Святого, любові, краси, вічності.

È la pienezza della gioia.

Святий Бонавентура, який мав безпосередній досвід перемінного впливу Божого візиту на душу, говорить про пришестя Святого Духа на Марію, у момент Благовіщення, як про вогонь, що розпалює всю Її.
Sopravvenne in lei – scrive – lo Spirito Santo come fuoco divino che infiammò la sua mente e santificò la sua carne conferendole una perfettissima purità […].

Oh, se tu fossi capace di sentire, in qualche misura, quale e quanto grande fu l’incendio disceso dal cielo, quale refrigerio recato […].

Коли б ви чули радісну пісню Богородиці!
Навіть найвибагливіша та найсуворіша наукова екзегеза усвідомлює, що тут ми стикаємося зі словами, які неможливо зрозуміти звичайними засобами філологічного аналізу, і визнає: «Кожен, хто читає ці рядки, покликаний розділити радість; лише співслужача спільнота віруючих у Христа та його вірних до цих текстів».

Це говоріння «в Дусі», яке неможливо зрозуміти інакше, як у Дусі.

Новий погляд на світ

Магніфікат складається з двох частин.

При переході від першої до другої частини змінюються не засоби виразності й не тон; з цієї точки зору пісня — безперервний потік, у якому немає цезур; продовжує серію дієслів у минулому часі, які розповідають про те, що Бог зробив, або, скоріше, «почав робити».

Quello che cambia è solo l’ambito dell’agire di Dio: dalle cose che ha fatto “in lei”, si passa a osservare le cose che ha fatto nel mondo e nella storia.

Si considerano gli effetti del definitivo manifestarsi di Dio, i suoi riflessi sull’umanità e sulla storia.

Тут ми спостерігаємо другу характеристику євангельської мудрості, яка полягає в поєднанні підбадьорення від контакту з Богом із тверезим поглядом на світ, у примиренні найбільшого захоплення та відданості Богові з найбільшим критичним реалізмом до історії та людей.

Con una serie di potenti verbi all’aoristo, Maria descrive, a partire dal versetto 51, un rovesciamento e un radicale mutamento delle parti tra gli uomini: “Ha rovesciato – ha innalzato; ha ricolmato – ha rimandato a mani vuote”.

Una svolta improvvisa e irreversibile, perché opera di Dio che non cambia e non torna indietro, come invece fanno gli uomini nelle loro cose.

У цій зміні виникають дві категорії людей: з одного боку, категорія гордих-владних-багатих, з іншого боку - категорія скромних-голодних.
È importante che noi comprendiamo in che consiste un tale rovesciamento e dove si produce, perché diversamente c’è il rischio di fraintendere tutto il cantico e con esso le beatitudini evangeliche che sono qui anticipate quasi con le stesse parole.

Guardiamo alla storia: che cosa è accaduto, di fatto, quando ha preso a realizzarsi l’avvenimento cantato da Maria? C’è forse stata una rivoluzione sociale ed esterna, per cui i ricchi sono, di colpo, impoveriti e gli affamati sono stati saziati di cibo? C’è stata forse una più giusta distribuzione dei beni tra le classi? No.

Forse che i potenti sono stati rovesciati materialmente dai troni e gli umili innalzati? No;

Ірода продовжували називати «Великим», і через нього Марія та Йосип змушені були втекти до Єгипту.
Se dunque quello che ci si aspettava era un cambiamento sociale e visibile, c’è stata una smentita totale da parte della storia.

Тож де стався той розворот? (Тому що це сталося!).

È accaduto nella fede! Si è manifestato il regno di Dio e questa cosa ha provocato una silenziosa, ma radicale rivoluzione.

Come se si fosse scoperto un bene che, di colpo, ha svalutato la moneta corrente.

Багач виглядає як людина, яка накопичила велику суму грошей, але вночі була стовідсоткова девальвація, а вранці він встав жалюгідним жебраком.

I poveri e gli affamati, al contrario, sono avvantaggiati, perché sono più pronti ad accogliere la nuova realtà, non temono il cambiamento; hanno il cuore pronto.

Відмінка, яку співає Марія, є того самого типу – я вже казав – що й проголошена Ісусом у Заповідях блаженства та в притчі про багача.
Maria parla di ricchezza e povertà a partire da Dio; ancora una volta, parla “coram Deo”, prende come misura Dio, non l’uomo. Stabilisce il criterio “definitivo”, escatologico.

Dire dunque che si tratta di un rovesciamento avvenuto “nella fede”, non significa dire che esso è meno reale e radicale, meno serio, ma che lo è infinitamente di più.

Це не малюнок, створений хвилею на піску моря, який наступна хвиля стирає.

Ми маємо справу з вічним багатством і такою ж вічною бідністю.

Магніфікат на гирлі церкви

Sant’Ireneo, commentando l’Annunciazione, dice che “Maria, piena di esultanza, gridò profeticamente in nome della Chiesa: “L’anima mia magnifica il Signore” .

Maria è come la voce solista che intona per prima un’aria che deve essere poi ripetuta dal coro. È questa una pacifica convinzione della Tradizione. Anche Origene la fa sua: “È per costoro (cioè per quelli che credono) che Maria magnifica il Signore”15.

Він також говорить про «пророцтво Марії» щодо Magnificat16.

Це означає вислів «Марія, фігура Церкви» (typus Ecclesiae), який вживали Отці і прийняв Другий Ватиканський Собор (пор. LG 63).

Dire che Maria è “figura della Chiesa” significa dire che ne è la personificazione, la rappresentazione in forma sensibile di una realtà spirituale; significa dire che è modello della Chiesa.

Вона є фігурою Церкви також у тому сенсі, що в її особі ідея Церкви реалізована від початку і досконало; що вона, під головою якої є Христос, становить головного члена і первоплід.
Ma cosa vuol dire qui “Chiesa” e al posto di quale Chiesa Ireneo dice che Maria intona il Magnificat? Non al posto della Chiesa nominale, ma della Chiesa reale, cioè non della Chiesa in astratto, ma della Chiesa concreta, delle persone e delle anime che compongono la Chiesa.

Magnificat не тільки для того, щоб читати, але й для того, щоб ним жити, щоб кожен із нас став своїм; це «наша» пісня. Коли ми говоримо: «Величає душа моя Господа», це «моє» слід розуміти в прямому сенсі, а не повідомляти.
Sia in ciascuno – scrive sant’Ambrogio – l’anima di Maria per magnificare il Signore, sia in ciascuno lo spirito di Maria per esultare in Dio […].

Бо якщо за тілом тільки одна є матір'ю Христа, то за вірою всі душі породжують Христа; фактично кожен приймає Слово Боже в собі.
У світлі цих принципів спробуймо тепер застосувати пісню Марії до себе – до Церкви і до душі, і подивимося, що ми маємо робити, щоб «уподібнитися» до Марії не лише словами, але й учинками.

Євангельська навернена школа

Là dove Maria proclama il rovesciamento dei potenti e dei superbi, il Magnificat ricorda alla Chiesa qual è l’annuncio essenziale che deve proclamare al mondo. Le insegna a essere anch’essa “profetica”.

Церква живе і втілює в життя пісню Богородиці, коли вона повторює з Марією: «Він могутніх повалив, багатих відіслав з порожніми руками!», і повторює це з вірою, відрізняючи це оголошення від усіх інших проголошень, які вона також має право робити , у справах справедливості, миру, суспільного порядку, як кваліфікований тлумач природного закону та охоронець Христової заповіді братерської любові.
Якщо дві перспективи є різними, вони не є окремими та не мають жодного взаємного впливу.

Навпаки, проголошення віри в те, що Бог зробив в історії спасіння (це перспектива, в якій розглядається Magnificat), стає найкращим показником того, що людина повинна робити, у свою чергу, у своїй власній людській історії та, справді, з того, що сама Церква має завдання робити, через милосердя вона також повинна мати для багатих, з огляду на його спасіння.

Магніфікат — це більше, ніж «спонукання скинути могутніх з їхніх престолів, щоб підняти смиренних», — це здорове попередження, адресоване багатим і могутнім про жахливу небезпеку, на яку вони наражаються, точно так само, як у намірах Ісуса, притча про багата людина буде .

Quello del Magnificat non è dunque l’unico modo di affrontare il problema, oggi così sentito, di ricchezza e povertà, fame e sazietà; ce ne sono altri anch’essi legittimi che partono dalla storia, e non dalla fede, e ai quali giustamente i cristiani danno il loro appoggio e la Chiesa il suo discernimento.

Але цей євангельський шлях є те, що Церква повинна завжди проголошувати кожному як свій особливий мандат і яким вона повинна підтримувати спільні зусилля всіх людей доброї волі.

Esso è universalmente valido e sempre attuale.

Якщо за гіпотезою (на жаль, далекий!) був час і місце, де більше не було соціальної несправедливості та нерівності серед людей, але всі були багаті та задоволені, це не означає, що Церква повинна припинити проголошувати там, разом з Марією. , що Бог відпускає багатих з порожніми руками.

Справді, там він мав би проголосити це з ще більшою силою.

Магніфікат актуальний у багатих країнах, не менше, ніж у країнах третього світу.
Є площини та аспекти реальності, які неможливо побачити неозброєним оком, а лише за допомогою спеціального світла: або інфрачервоних променів, або ультрафіолетових променів.

L’immagine ottenuta con questa luce speciale è molto diversa e sorprendente per chi è abituato a vedere quello stesso panorama alla luce naturale.

La Chiesa possiede, grazie alla parola di Dio, un’immagine diversa della realtà del mondo, l’unica definitiva, perché ottenuta con la luce di Dio e perché è quella stessa che ha Dio.

Essa non può occultare tale immagine.

Навпаки, він повинен поширювати його, не втомлюючись, повідомляти людям, бо від цього залежить їхня вічна доля.

È l’immagine che alla fine resterà quando sarà passato “lo schema di questo mondo”.

Дайте зрозуміти часом простими, прямими та пророчими словами, такими як слова Марії, про те, як говорять речі, про які інтимно та спокійно переконують.

І це навіть ціною того, щоб виглядати наївним і не в курсі панівної думки та духу часу.
Апокаліпсис дає нам приклад цієї пророчої, прямої та сміливої мови, в якій божественна істина протиставляється людській думці: «Ви кажете [і цим «ти» може бути одна людина, як це може бути ціле суспільство]: « Я багатий, я розбагатів; Мені нічого не треба!», але ти не знаєш, що ти нещасний, нещасний, бідний, сліпий і голий» (Ап. 3, 17).

In una celebre favola di Andersen, si parla di un re a cui è stato fatto credere, da lestofanti, che esiste una stoffa meravigliosa che ha la prerogativa di essere invisibile agli sciocchi e inetti e visibile solo ai savi.

Звичайно, він перший цього не бачить, але боїться це сказати, боячись видати за дурня, як і всі його міністри, і весь народ.

Король маршує вулицями без одягу, але всі, щоб не видавати себе, вдають, що милуються гарною сукнею, аж поки не чується голосок дитини, що кричить у натовпі: «Але ж король голий!» , руйнуючи заклинання, і кожен нарешті має сміливість визнати, що тієї знаменитої сукні не існує.

La Chiesa deve essere come la vocina di quel bambino, la quale, a un certo mondo tutto infatuato delle proprie ricchezze e che induce a ritenere pazzo e sciocco chi mostra di non credere in esse, ripete, con le parole dell’Apocalisse: “Tu non sai di essere nudo!”.

Тут ми бачимо, як Марія в Magnificat справді «пророче промовляє для Церкви»: вона перша, починаючи від Бога, показала велику бідність багатства цього світу.

Тільки Magnificat виправдовує назву «Зірка євангелізації», яку святий Павло VI приписував Марії у своїх «Evangelii Nuntiandi».

Magnificat, заклик до навернення

Sarebbe fraintendere completamente questa parte del Magnificat che parla dei superbi e degli umili, dei ricchi e degli affamati, se la confinassimo solo nell’ambito delle cose che la Chiesa e il credente devono predicare al mondo.

Тут ми маємо справу не з тим, що треба лише проповідувати, а з тим, що насамперед треба практикувати. Марія може проголошувати блаженство скромних і бідних, тому що сама перебуває серед скромних і бідних.

Переворот, який вона передбачає, має відбутися насамперед у серці тих, хто повторює Magnificat і молиться з ним. Бог, - каже Марія, - скинув гордих «у думках серця».
Раптом дискурс переноситься ззовні всередину, від теологічних дискусій, у яких усі мають рацію, до думок серця, у яких ми всі помиляємося.

L’uomo che vive “per se stesso”, il cui Dio non è il Signore, ma il proprio “io”, è un uomo che si è costruito un trono e vi siede sopra dettando legge agli altri.

Ora Dio – dice Maria – rovescia questi tali dal loro trono; mette a nudo la loro non-verità e ingiustizia.

Існує внутрішній світ, що складається з думок, волі, бажань і пристрастей, з яких, - каже св. Яків, - походять війни і чвари, несправедливість і зловживання, які є серед нас (пор. Як. 4, 1) і доки не починаючи з лікування цього кореня, насправді нічого не змінюється у світі, і якщо щось змінюється, то незабаром після цього відтворюється така ж ситуація, як і раніше.

Come ci raggiunge da vicino il cantico di Maria, come ci scruta a fondo e come mette davvero “la scure alla radice”!

Яка б це була дурість і непослідовність, якби кожного дня на Вечірні я повторював разом з Марією, що Бог «скинув могутніх із престолів», а тим часом я продовжував жадати влади, вищого місця, людського просування, кар’єрного зростання. і втратить спокій, якщо прибуде пізно; якби кожного дня я проголошував разом з Марією, що Бог «відпустив багатих з порожніми руками», а тим часом я безперервно бажав стати багатим і володіти все більшими речами і все більш вишуканими речами; якщо я волію бути з порожніми руками перед Богом, а не з порожніми руками перед світом, порожнім від благ Божих, а не порожнім від благ цього світу.

Якою дурістю було б для мене, якби я продовжував повторювати разом з Марією, що Бог «дивиться на смиренних», що Він наближається до них, а гордих і багатих у всьому тримає на відстані, і тоді я був одним. тих, хто робить навпаки.

Tutti i giorni – ha scritto Lutero commentando il Magnificat – dobbiamo constatare che ognuno si sforza di elevarsi al di sopra di sé, a una posizione d’onore, di potenza, di ricchezza, di dominio, a una vita agiata e a tutto ciò che è grande e superbo.

E ognuno vuole stare con tali persone, corre loro dietro, le serve volentieri, ognuno vuol partecipare alla loro grandezza […].

Nessuno vuole guardare in basso, dove c’è povertà, vituperio, bisogno, afflizione e angoscia, anzi tutti distolgono lo sguardo da una tale condizione.

Кожен тікає від таких випробуваних людей, уникає їх, залишає їх у спокої, ніхто не думає допомогти їм, допомогти їм і зробити так, щоб вони теж стали чимось: вони повинні залишатися низькими і бути зневажаними.

Бог – нагадує нам Марія – робить протилежне цьому: Він тримає гордих на відстані, а смиренних і принижених підносить до себе; він більше охочий бути з нужденними і голодними, які бомбардують його благаннями і проханнями, ніж з багатими і задоволеними, які не потребують його і ні про що не просять.

Роблячи це, Марія з материнською солодкістю заохочує нас наслідувати Бога, зробити Його вибір нашим.

Він навчає нас шляхів Божих.Магніфікат є справді чудовою школою євангельської мудрості.

Школа постійного навернення.
Come tutta la Scrittura, esso è uno specchio (cf Gc 1, 23) e sappiamo che dello specchio si possono fare due usi molto diversi.

Lo si può usare rivolto verso l’esterno, verso gli altri, come specchio ustorio, proiettando la luce del sole verso un punto lontano fino a incendiarlo, come fece Archimede con le navi romane, oppure lo si può usare tenendolo rivolto verso di sé, per vedere in esso il proprio volto e correggerne i difetti e le brutture.

Св. Яків заохочує нас використовувати його передусім у цей другий спосіб, щоб поставити себе «в центр уваги» перед іншими.
“La Scrittura – diceva san Gregorio Magno – cresce a forza di essere letta” . Lo stesso avviene del Magnificat, le sue parole sono arricchite, non consunte, dall’uso.

Prima di noi schiere di santi o di semplici credenti hanno pregato con queste parole, ne hanno assaporato la verità, messo in pratica il contenuto.

Для сопричастя святих у містичному тілі вся ця величезна спадщина тепер дотримується Магніфікату. Добре молитися так, хором, з усіма молитовними людьми Церкви.

Бог його так слухає.
Per entrare in questo coro che attraversa i secoli, basta che noi intendiamo ripresentare a Dio i sentimenti e il trasporto di Maria che per prima lo intonò “in nome della Chiesa”, dei dottori che lo commentarono, degli artisti che lo musicarono con fede, dei pii e degli umili di cuore che lo vissero.

Завдяки цій чудовій пісні Марія продовжує звеличувати Господа для всіх поколінь; її голос, як голос корифея, підтримує і несе голос Церкви.
Хто молиться на псалтирі, запрошує всіх приєднатися до нього, кажучи: «Звеличуйте зі мною Господа» (Пс 34, 4).

Maria ripete ai suoi figli le stesse parole. Se posso osare interpretare il suo pensiero, il Santo Padre, nel giorno del suo Giubileo sacerdotale, rivolge a tutti noi lo stesso invito: “Magnificate il Signore con me”.

І ми, Ваша Святість, обіцяємо це зробити.

Проповіді до папського дому Батька Раньєро Канталамесса